Давнє поклоніння українців-хліборобів силам природи як релікт язичницької філософії світосприйняття засвідчують діалоги з птахами, звірами, явищами природи, з предметами, які наповнюють побутову сферу людей: Прилетіла ластівочка. Стала собі щебетати, Господаря викликати: - Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару, Там овечки покотились, А ягнички народились.» [6, с. 33]; Сив сокіл каже: - Не стріляй мене, не рубай мене. Коли ти будеш та женитися, Я тобі стану а в пригоді... [6, с. 80]. А в тім саді кінь говорить: - Ніхто ж мене не зіймає, не осідлає. [6, с. 78]; Дике звірення - дикого вепра. Ой за ним слідить стрілець- молодець, Подибається й а з диким вепрем: - Ой вепре, вепре, що в ті за зброя? - У мене зброя - золоті ікла, а саляний бік. [6, с. 79].

Залишками язичницьких уявлень про єдність природного середовища і людини як його частки є помітний космогонічний мотив щедрівок. Зорі, місяць, сонце фігурують у дискурсі обрядової пісенності як образи-стереотипи: Щедрий вечір! Ой там виходило три товариші. Що перший товариш - ясне сонце, А другий товариш - ясен місяць. А третій товариш - дрібен дощик Що сонечко каже: - Як я зійду, То зрадується старе й мале. Місяць каже: - Як я зійду, то зрадується весь звір у полі. Ой звір у полі, чумак у дорозі, Чумак у дорозі, хазяїн у домі. Дощик каже: - Як я зійду, То зрадується жито і пшениця, Жито і пшениця, і всяка пашниця [6, с. 22].

Учені вважають, що процес відображення навколишньої дійсності в людській психіці можна розглядати як процес кодування інформації про навколишній світ та самого себе в різнорівневих ментальних образах, вербальних та інших модусах [4, с. 37]. Тому в давніх колядках та щедрівках переплітаються ті ментальні образи, що пов'зані, насамперед, з людським життям і природою у їх взаємодії. У досліджуваних текстах фольклорних творів ми натрапили на досить потужно виражений такий аспект моральної і духовної сфери українського народу, як любов до природи, яка відігравала важливу роль у долі хлібороба: дрібен дождженько, ясен місяченько, вбігрію гори, долини, всі западини, ясне сонінько [6, с. 23]; тече річка невеличка, на тій річці плине листочок. Плине листочок яблуньовий [6, с. 26]; золота верба, а на тій вербі золота кора, а на тій вербі рожеві квіти [6, с. 27]; золотії гори, високії дуби [6, с. 30]; а в лузі, в лузі, а в калиновім [6, с. 64]; а в полі, в полі, близько дороги [6, 7 с. 1]; ой там за лісом, за дубиною [6, с. 74]; що з-під гаю, гай зелененький [6, с. 133]; там за садами трава-мурава, На тій мураві біла береза, На тій березі золоті роси, буйнії вітри. [6, с. 195]

У первісних текстах колядок і щедрівок знаходять своє вербальне втілення чотири образи- стереотипи: господар, господиня, козак, парубок, дівчина: У сьому двору, як у вінку. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров'я! Господар, як виноград, Господиня, як калина, А діточки, як квіточки. Там Уляночка сад садила, Сад поливала да й промовляла: - Рости, саде, вищий мене, Рости, саде, кращий мене! [6, 139]; Ой сивая та зозуленька Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров 'я! Усі сади та і облітала, А в одному та і не бувала. А в тім саді три тереми: А в першому - красне сонце, а в другому - ясен місяць, А в третім - дрібні зірки. Ясен місяць - пан господар, Красне сонце - господиня, Дрібні зірки - його діти. [6, с. 25].

Господиня - дружина й мати, що виступає в атмосфері щоденних домашніх клопотів і турбот про чоловіка, дітей. Добра, працьовита, тиха, гостинна, з золотими ключами (символом домовитості) - вона облагороджує